Писала вже колись про «той день», але «тих днів» буває кілька видів. Зараз от, наприклад, «той період», а не день. Період після затяжного періоду підйому – надривного, “маніакального”, дуже інтенсивного, дуже хаотичного, безупинного. Тут днем не обійдешся. Щоб відійти, коли вже впав.
Цього разу маньячила я більше місяця. По нарастающей. По-трохи все більше і більше. Останні два тижні вже дуже хотіла і відчувала потребу зупинитися, але не могла. Фізично вже було важко все це продовжувати робити і в такому темпі, але зупинитися не можеш. Зупинилась півтора дні тому, коли вже ватне тіло морозило, коли воно вже просто банально не могло нічого робити, навіть якби і хотіло. Пройшло півтора дні як організм змусив зупинитися. Півтора дні без роботи, без телефону, майже без звʼязку. Але цього мало. Після такого дурдому, цього мало. Ми з організмом ще лежимо. І дай Бог щоб до понеділка ми встали..
Саме складне це зрозуміти як проводити ці дні. Лежати без кінця – важко, бо 1) легше підкрастися депресивним думам, 2) синдром неспокійних ніг ніхто не відміняв і йому легко включитися коли залежався, 3) рдужик то ніхто не відміняв теж, щось хочеться робити, ледь-ледь, майже не хочеться, але все ж таки.. і тоді сідаєш пишеш пост. Ну що там. Один постик. Написати, вичитати, відредагувати, розмістити, підібрати фото, перечитати ще раз, щось поправити, трохи попереживати, чи все ок написала. Наче нічого такого. А в такому стані – вже наче і не лежала.. виснаження поповнене, відновлення відкатане 🤦♀️
Написала пост – + до виснаження
Спустилася сходами – + до виснаження
Відповіла на чиєсь запитання – + до виснаження
Хтось щось сказав тобі – + до виснаження (особливо якщо треба ще й відповісти, а сказано голосно / швидко / багато)
Ну і знову лежиш. Через півгодинки знову почне муляти. І треба собі не дати написати ще один пост. І бажано зайвий раз по сходах теж не ходити. Відлежся, будь ласка, як би не було «скучно і непродуктивно», бо це ж замкнене коло..а колись якось бажано вийти і в ідеалі пошвидше б….
Стан важко описати тому, хто в ньому не був. Важко пояснити тому, хто поряд, чому ти НЕ МОЖЕШ і як це взагалі – НЕ МОГТИ.
Людям легко вважати тебе лінивою, лежибокою, ніженкою, видумщицею, перебільшецею, ким завгодно. І я їх не засуджую. І чесно, якщо вони не можуть зрозуміти – як же добре для них. І не треба їм це розуміти на рівні “побувати в моїх чоботях”. Достатньо просто любити. Коли людину любиш, то навіть якщо не розумієш, ти хоча б просто приймаєш. А це вже багато чого вартує.
Описувати детально, що саме відбувається, коли падаєш, мабуть нема.. бо знову ж таки – хто знає, той знає, і я дуже вам співчуваю і просто нагадую, що ви не одні. А хто не знає – і слава Богу, просто знайте, що БУВАЮТЬ РІЗНІ ЛЮДИ. І якщо в них не зламана нога, ніхто не помер, не розбите серце від невдалого кохання, не болить живіт, чи вони не відходять від операції, навіть якщо вони вчора посміхалися, або ЩОЙНО активно і піднесено говорили з вами по телефону по роботі, це НЕ означає, що в них все ДОБРЕ. Mental health struggles are invisible, BUT NOT LESS REAL. Мало того, ні на секунду не принижуючи біль всіх інших проблем і складнощів, з ментальними додатковий прошарок складності додається за рахунок саме цієї невидимості, неочевидності, різноманітності і СКЛАДНОСТІ КОРЕКТНОЇ ВЧАСНОЇ ДІАГНОСТИКИ.
ПС в такому стані найголовніше — це не скотитися в депресивний епізод. Тоді це вже може бути не тільки не день, а і не кілька. І проходить це ЩЕ страшніше. І з цього повертатися ЩЕ тяжче. Звісно не те щоб я чи хтось могли просто так взяти і вирішити не впасти в депресію. Але помітити, що зʼявляються “ті думки”, помітити, що провалюєшся ЩЕ І ТУДИ, можна. І вже з досвідом можна спробувати собі допомогти хоча б цього уникнути.
Дуже сподіваюся, що до понеділка я встану. І дуже сподіваюся, що нові ліки допоможуть і наступного такого падіння може вже не буде, або воно буде не таке різке/глибоке/сильне/болюче.
Будь ласка, бережіть себе. Помічайте, що вам каже тіло. Що просить вас. Зупиняйтеся ДО того, як впадете. Бо якщо таки будете падати, значно приємніше хоча би щось підстелити.. І не цурайтеся звертатися за допомогою. І психолог, і психіатр – це давно вже не соромно, а в деяких колах навіть модно) Всім тепла і спокою цими вихідними…..