Чому я взагалі про це пишу
Вже декілька років в основному в своїй стрічці бачу пости про психічне здоров’я. 80–90% моєї стрічки — ця тематика. Спершу тривожність і депресія. А останній рік чи кілька років — РДУГ.
Відповідно, в мене було таке враження, що не залишилося жодної людини в цьому світі, хто не знає, що це таке. І здавалося, що всі вже десь про це прочитали, бачать, наскільки це поширено, і просто не можуть бути не в курсі.
Але виявляється, такі люди є. І вони є в моєму середовищі, близькому в тому числі.
Я вже казала про це. І всім я обіцяла, що скоро щось напишу. Ось, власне, пишу.
Пройшло півтора місяця після діагнозу. В чомусь стало легше, в чомусь стало важко. Зараз важкий період, але треба продовжувати розповідати, increasing awareness, бо біда бідою, ситуація в країні.
Я недавно на конференції виступала на цю тему. І взагалі, представники ВООЗ були здивовані: а що, все запущено у нас із РДУГ?
Чому раптом так багато жінок із РДУГ після 30?
Ось, значить, що я хотіла сказати.
По-перше, чому раптом така велика кількість діагностованих жінок після 30?
У тих, хто раніше щось чув про РДУГ, він історично асоціювався з маленькими непосидючими хлопчиками.
В дівчаток РДУГ проявляється інакше. В дорослих теж інакше.
Відповідно, дорослі жінки з РДУГ — це ті, кого в дитинстві не діагностували і навіть не додумалися, оскільки повноцінної інформації про РДУГ у дівчаток не було.
Ну, а в деяких країнах взагалі не було інформації про РДУГ, і досі все печально, не будемо тикать пальцями.
Специфіка РДУГ у дівчаток така, що вони якраз бувають закритими, тихенькими, слухняними. Тобто рідко хтось може навіть задуматися про те, що в них може бути якась гіперактивність. З дефіцитом уваги теж напруженка.
Відповідно, що в них там всередині робиться, ніхто не знає, і ніхто це питання не піднімає.
Говорячи про те, що в нас досі не прийнято користуватися послугами психолога, а піти до психіатра — це остання інстанція, і це соромно, і це вже геть запущений кейс, то що казати про те, що було 25, умовно, 30 років тому, коли ці жінки були дівчатами?
Що відбувається зараз?
По-перше, дійсно, в світовій спільноті про це стали говорити більше і голосніше.
Люди почали впізнавати в соціальних мережах, у постах, ті речі, які заважали їм жити, і звертатися до спеціалістів.
І плюс це такий вік, коли, якщо тобі погано, то тобі вже невмоготу. Гормональні зміни впливають на загострення стану, ну і загалом люди хочуть якось привести себе до ладу.
Тобто такий комплекс речей впливає на ту ситуацію, що ми зараз бачимо.
Шлях до діагнозу: тривожність, депресія і психіатри
Ну, по-перше, ці жінки, я не виключення, часто вже якийсь час відчували складнощі і зверталися до психіатрів. І часто отримували діагноз тривожності або тривожно-депресивного синдрому.
Вони лікувалися, можливо, ставало легше саме в проявах тривоги та депресії.
Однак з часом все одно було розуміння, що тобі продовжує бути погано. Продовжує бути погано, і що так жити ти просто не можеш.
Паралельно з цим якось розвивалася психіатрія і світова спільнота навколо цього питання. Мабуть, помічали ці кейси, намагалися щось з цим зробити.
І нарешті потихеньку за кордоном більше, в нас значно менше, психіатри, психологи почали бачити якусь різницю, якось вміти відокремлювати все ж таки тривожно-депресивні прояви від РДУГових і коректно діагностувати людей.
В Україні, я б сказала, це дуже-дуже точково. У мене є буквально п’ять контактів лікарів, які на це здатні і на це йдуть.
Найпоширеніше це в приватних клініках.
Цілком можливо, що тут є момент грошей, але також впевнена, що є момент того, що приватні клініки засновують люди, все ж таки якісь бізнесмени, які мають більше орієнтир на міжнародну сцену і тому якби намагаються лишатися в тренді.
Ну а зараз, як не крути, починати розпізнавати РДУГ у дорослих і його адресувати — це останнє ноу-хау.
Дефіцит уваги і гіперактивність — не зовсім те, що ви уявляєте
Відповідно, повертаючись до визначення: що значить дефіцит уваги і що значить гіперактивність?
Коли хтось чує «дефіцит уваги», він собі уявляє, що людина неуважна, неуважна до деталей, робить помилки, відповідно, навряд чи може бути розумною і мати якісь успіхи в роботі.
І це якби питання: як в тебе може бути РДУГ?
Якщо чують «гіперактивність», то це людина непосидюча, яка весь час бігає, не може зупинитися, не може всидіти на місці.
Але в реальності все не так просто.
По-перше, є кілька видів РДУГ. Це, як в принципі, спектр, як будь-що.
Хтось більше має складнощів з увагою, хтось більше з гіперактивністю, хтось — повний букет.
Але з повним букетом теж щось може бути більш виражено, щось може бути менш виражено. І плюс є відтінки. Всередині обох.
Не дарма в слові РДУГ присутнє слово «розлад»
Дуже багато чого є розказати. І дуже важко сфокусувати, що ставити в один маленький пост.
Але, мабуть, цей сфокусую все-таки на основному питанні: що таке РДУГ, як він проявляється в жінок і чого їх зараз так багато.
Коротко сказала про ці причини. Скажу, як це проявляється в дорослому віці, в дорослих жінок.
Я не буду говорити про всіх. Хоча те, що я бачу в інтернеті, і спілкування з іншими жінками, яким діагностували РДУГ, — плюс-мінус якась загальна канва доволі спільна.
Складнощі відчуваються в усіх сферах життя.
Я не побоюсь сказати, що не дарма в слові РДУГ присутнє слово «розлад».
На днях The Economist опублікував статтю, в якій пропонується фактично перестати розцінювати РДУГ як розлад.
Коментарі від людей, в яких РДУГ, доволі однозначні. Люди, які з цим живуть, не згодні з тим, що це можна перестати називати і розцінювати як розлад, оскільки розлад — це щось, що заважає жити.
Під тим, що РДУГ заважає жити, можна підписатися кров’ю. Кожна людина, яка з РДУГом живе.
Заважає жити в усіх аспектах: в персональному житті, спілкуванні з близькими, в підтримуванні контакту з друзями, знайомими, в роботі, в материнстві, в догляді за собою, в підтримці себе в здоровому способі життя, у фінансовому менеджменті, зокрема особистому.
Фактично я не можу назвати жодної сфери, в якій РДУГ не інтервенить з якістю життя.
Коли ти одночасно не справляєшся з життям і можеш звернути гори
Водночас є і такий напрям, в якому РДУЖники позиціонують себе як superhumans.
І це насправді доволі виправдано і зрозуміло.
І оцей контраст між тим, що, в принципі, ти якийсь настільки часом неадаптований і не вписуєшся в якісь норми, що в деяких країнах тобі навіть можуть поставити інвалідність.
А в іншому аспекті, в якомусь, ти реально зірка і в чомусь перевершуєш інших людей.
Це теж нелегко. Теж нелегко, і це ускладнює сприйняття тебе оточуючими також.
Тому що якщо ти страждаєш від браку структурованості, не платиш податки, погрузаєш у боргах, скрізь спізнюєшся, не можеш адекватно слідкувати за розкладом дитини або повідомленнями від вчительки зі школи, то те, що ти при цьому в періоді піднесення і гіперфокусу можеш звернути гори і видати в тій самій роботі результати, які перевершують очікування, або в один день чи тиждень поставити дитині пластинку і повністю її одягнути в сезон, і сходити на свої чекапи фізичного здоров’я, прибрати хату, викинути хлам…
Тобто це питання, ну, це людям незрозуміло.
Це людей вводить у замішання, дратує. Часом вони бачать лише одну сторону, засуджують, і їм, навіть найближчим, часто просто дуже важко тебе витримувати, з тобою спілкуватися і підтримувати стосунки.
Особливо враховуючи те, що ти часом просто пропадаєш, а потім повертаєшся ніби ні в чому не бувало, і людина просто не розуміє, що це було і як далі з тобою поводитися.